Криміналістика в системі наукових знань

Зміни в соціальному, політичному і економічному розвитку суспільства сприяють розвитку наук. Криміналістика не є винятком. Тому в роботі розглянуто генезу та сучасний стан наукових поглядів щодо характеру міжнаукових зв’язків криміналістики, сутності її природи, визначення місця у системі наук. Наголошено на тому, що зазначені проблеми взаємозв’язані між собою і залишаються одними з найбільш дискусійних у загальній теорії криміналістики. Встановлено, що вітчизняна криміналістика розвивається поступально, має закономірну зміну системи, перехід її від одного стану до більш досконалого. Констатовано, що протягом історії розвитку науки криміналістики висловлювалися різні погляди щодо її природи. При цьому неодноразово змінювалися не лише наукові концепції, а й особисті погляди окремих учених. Автор звертає увагу на те, що до тепер учені-криміналісти не дійшли до узгодженої позиції з цих питань. Криміналістика передбачає використання творчого підходу, ситуаційної зумовленості, наявності альтернативи в обранні певних шляхів, засобів, методів чи прийомів. Встановлено, що ефективність розслідування грабежів та розбоїв залежить від правильного визначення слідчої ситуації; висунення та відпрацювання усіх можливих версій; організації взаємодії слідчого з оперативними підрозділами. Тому вона і пов’язана з різними науками. На сьогодні співіснують дві основні наукові концепції щодо природи криміналістики, за однією з них криміналістика визнається спеціальною юридичною наукою, а за іншою – наукою синтетичного (інтегрального) характеру. Зроблено висновок, що криміналістика, виходячи з предмета дослідження, її функцій і завдань, інтегрує в собі знання юридичних, технічних та природничих наук. При цьому криміналістика є єдиним сплавом знань, а не сукупністю наук, оскільки в ній не можна виділити суто правові та природничо-наукові або технічні розділи, тобто комплекси знань як якісь фіксовані структури, що зайвий раз пересвідчує про синтетичний (інтегральний) характер її походження